5 бар’єрів, що заважають психологам у роботі з представниками ЛГБТ спільноти

У сучасному світі все частіше виникає запит на психологів та психотерапевтів, дружніх до ЛГБТ-спільноти. Адже клієнт/клієнтка, який звертається до фахівця, крім професійних якостей, оцінює і рівень його толерантності до різноманіття та  певних проявів особистості.

Нещодавно до навчальної програми більшості ЗВО психологічного напрямку була включена дисципліна «психологія сексуальності», яка, зокрема, охоплює і теми сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Та, на жаль, нині більшість підручників не відповідають сучасному запиту і не розкривають новітніх підходів до роботи із темами сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

Варто зазначити, що специфічних особливостей роботи з представниками ЛГБТ майже немає, за винятком деяких тем, що можуть бути незвичними, зокрема:

• внутрішня гомофобія;
• камінг-аут;
• наслідки дискримінації і неприйняття суспільства;
• робота з батьками та ін.

Усі інші запити є стандартними та звичними для роботи фахівців-психологів. Та, незважаючи на це, дехто зі спеціалістів у роботі з представниками ЛГБТ-спільноти припускається певних помилок, піддаючись впливу власних гіпотез та стереотипів. Є щонайменше п’ять   основних помилок, які заважають психологам та психотерапевтам у роботі з представниками ЛГБТ-спільноти.

1. Думка, що сексуальну орієнтацію і ґендерну ідентичність можна змінити чи відкоригувати.
2. Спроби віднайти теорію виникнення СОҐІ та перевірка власних гіпотез під час консультацій.
3. Непропрацьовані власні стереотипи щодо представників та представниць спільноти.
4. Використання некоректної лексики.
5. Ототожнювання сексуальної орієнтації та сексуальної поведінки.

Зупинимося на кожному пункті детальніше.

Думка, що сексуальну орієнтацію і ґендерну ідентичність можна змінити чи відкоригувати.

Дехто із фахівців, відкликаючись на запит клієнта або батьків, які мають дитину, що належить до ЛГБТ-спільноти, погоджуються працювати із запитом «корегування сексуальної ідентичності». Практика багатьох років, а також дослідження провідних американських та європейських вчених-сексологів, доводять, що гомосексуальність не є хворобою. Її не можна і не потрібно лікувати за допомогою гіпнозу, електричного струму, медичних препаратів чи будь-якого іншого способу. Офіційна позиція міжнародної наукової спільноти засуджує такі методи псевдолікування здорових людей. Варто зазначити, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно виключила гомосексуальність із міжнародного переліку хвороб ще у 1992 році.

Американська асоціація психологів у 1990 році офіційно визнала, що ефективність жодного методу репаративної терапії не було науково підтверджено. Ба більше: більшість вчених у сфері медичної науки попереджає, що спроби змінити орієнтацію чи ґендерну ідентичність людини є небезпечними для її психічного здоров’я.

Однак, зустрічаються клієнти, в яких спостерігається сильний внутрішній конфлікт стосовно власної сексуальної орієнтації. Це може бути спричинено релігійністю особи чи тиском суспільства. Іноді такі клієнти обирають для себе умовний целібат або ніколи не заводять серйозних стосунків, бо так їм легше примиритися зі своїми потягами.

Спроби віднайти теорію виникнення СОҐІ та перевірка власних гіпотез під час консультацій.

Нині існує багато теорій виникнення гомосексуальності, бісексульності та трансґендерності. Їх можна об’єднати у декілька груп: біологічні, поведінкові, середовищні та ін.

Працюючи з клієнтом, ми зазвичай намагаємося дізнатися більше про його життя, дитинство, пережиті  травми, аби підставити отриману інформацію під одну із теорій.

І закони поля так працюють, що спочатку справді до нас звертатимуться клієнти, які будуть підтверджувати «наші теорії». Ми ставитимемо відповідні запитання і постійно знаходитимемо докази своїх теорій. Та з часом з’явиться клієнт/клієнтка, що не підпадатиме під цю окреслену схему.

Досі вчені не мають єдиного пояснення виникнення СОҐІ. Більшість схиляється до думки, що це накладання та поєднання багатьох факторів, в яких не можливо виділити визначальний.

Насправді в процесі роботи для фахівця абсолютно  не повинно мати значення, яка у людини сексуальна орієнтація, важливо працювати із запитом, який озвучується, а не намагатися зв’язати проблему із гомосексуальністю.

Непропрацьовані власні стереотипи щодо представників та представниць спільноти.

У соціумі існує величезна кількість стереотипів, пов’язаних із поведінкою, життям, потребами, виглядом, сексуальними практиками представників ЛГБТ-спільноти. За замовчуванням ми всіх людей зі свого оточення звикли сприймати як гетеросексуалів, хоча це не так.

Кожна людина має свої стереотипи, якими послуговується як у повсякденному житті, так і у своїй роботі, і психологи та психотерапевти не виключення.

Під час консультацій ми часто робимо припущення:

• про сексуальний репертуар клієнтів;
• про активні та пасивні чоловічі і жіночі ролі в парі;
• про професії чи хобі;
• емоційні характеристики особистості;
• наявність травматичного досвіду.

Пам’ятайте: якщо ви знаєте одного представника чи представницю спільноти, ви знаєте лише одну людину. Інша особистість матиме свій набір характеристик та особливостей, серед яких неможливо виділити закономірності, притаманні представникам ЛГБТ-спільноти.

Використання некоректної лексики.

Дуже часто ми не задумуємося, наскільки слово, вжите в некоректній формі, може ранити людину. Представники ЛГБТ, які пройшли тривалий шлях внутрішніх трансформацій і прийняття себе, особливо чутливі до таких маркерів.

Найпоширеніші приклади некоректної лексики:

Також прикладом некоректної лексики є:

• вживання неправильних займенників стосовно конкретного клієнта/клієнтки;
• запитання на кшталт «Чи є у вас чоловік або дружина?» замість «Чи є у вас партнер або партнерка?»; «А ви в ролі хлопчика чи дівчинка в парі?» та ін.

Після цих маркерів клієнт може не розкритися психологові і не розповісти про свою гомо- чи бісексуальність.

Ототожнення сексуальної орієнтації та сексуальної поведінки.

Ми часто ототожнюємо сексуальну орієнтацію та поведінку. Сексуальна поведінка може бути найрізноманітнішою, бо вона базується на збудженні, а не на потягові. А сексуальна орієнтація – це більш-менш постійний емоційний, романтичний, сексуальний чи еротичний (чуттєвий) потяг індивіда до інших індивідів певної статі.

У особистості може не збігатися сексуальна орієнтація із сексуальною поведінкою.

Якщо серед ваших клієнтів є представники ЛГБТ-спільноти, проаналізуйте свою роботу з ними, аби зрозуміти, чи припускаєтеся ви вищезазначених помилок, які стоять на заваді ефективнішій та продуктивнішій співпраці. Якщо ж ви відчуваєте внутрішнє неприйняття чи недостатнє прийняття гомосексуальності,  або ж у вас не вистачає знань для роботи з проблемами ґендерної ідентичності, перенаправте клієнта чи клієнтку до іншого фахівця.